INGENIUM І ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД ДЕКАРТА
DOI:
https://doi.org/10.22240/sent22.01.192Анотація
Головним пунктом критики картезіанства для Віко є поняття методу, інтер¬претованого як суто дискурсивна процедура, якій бракує спонтанності та творчої сили, необхідних для відкриття нових істин. Ці якості для нього уособ¬лює латинський термін ingenium, калька якого міститься у італійській (ingegno) і відсутня у французькій мовах. Запропонована Віко критика картезіанства не враховує засадового білінгвізму цієї філософії і широкого ужитку терміна ingenium у корпусі латиномовних творів Декарта. Аналіз останніх доводить, що раннє Декартове поняття intuitus mentis, а також концепція природного світла рації, у решті решт спираються саме на ingenium, а не на дискурсивні методичні процедури. Людська душа, за Декартом, виявляє свій зміст у кількох іпостасях, і кожному такому способові виявлення відповідає специфічна термінологія. Душа як mens – не те саме, що душа як ingenium. Але навіть ранньому Декартовому вченню про душу був властивий своєрідний номіналізм, проголошення реального існування лише індивідуальної душі як цілого. Ось чому пізніше, в констатації ego cogito, Декарт фіксуватиме саме індивідуальну субстанцію, а не мислення взагалі. Пара термінів ingenium/mens є неперекладанною вже у французьких текстах самого Декарта (обидва зливаються у єдиному відповідникові esprit), проте на¬явні українські переклади не враховують ані цієї неперекладанності, ані очевидних референцій Декартового esprit до щораз різних латинських відповідників. Також проаналізовано частоту вживання термінів ingenium і mens в ранніх і пізніх латиномовних творах Декарта; доведено, що зростання значущості мета¬фізичної проблематики поступово перетворило mens на головний предмет Декартового дослідження і деактуалізувало проблематику ingenium’у.Посилання
Alquié, F. (2000). La Découverte métaphysique de l'homme chez Descartes. Paris: PUF.
Armogathe, J.-R., & Marion, J.-L. (1976). Index des “Regulae ad directionem ingenii” de René Descartes. Roma: dell'Ateneo.
Arnault, A., & Nicole, P. (1981). La logique ou l'Art de penser. Paris: Vrin.
Chaix-Ruy, J. (1979). La formation de la pensée philosophique de G.-B. Vico. New York: Arno Press.
Descartes, R. (1989). Rules for the Direction of the Mind. [In Russian]. In R. Descartes, Works in 2 vol. (Vol. 2, pp. 77-153). Moscow: Mysl.
Descartes, R. (1996). Œuvres in 11 vol. (Ch. Adam, & P. Tannery, Eds.). Paris: Vrin.
Descartes, R. (2000). Discurso del metodo. Retrieved October 27, 2009, from Presencias de Música website: http://presencias.net/indpdm.html?http://presencias.net/invest/ht3017a.html
Descartes, R. (2007). Specimina philosophiae. Introduction and critical edition (C. Vermeulen, Ed.). Utrecht: Zeno Institute for Philosophy.
Descartes, R. (2007, May 28). Discorso sul metodo. Retrieved October 23, 2009, from IntraText website: http://www.intratext.com/ixt/ITA2247/
Girard, P. (2002). Vico. In J.-P. Zarader, D. Kambouchner (Eds.), Vocabulaire des philosophes. II. Philosophie classique et moderne (XVIIe–XVIIIe siècle). (pp. 437-486). Paris: Ellipses.
Huet, P.-D. (1723). Huetiana, ou pensées diverses de M. Huet, évêque d’Avranches. Amsterdam: Hermant Uytwerf.
Khoma, O. (2006). About necessity of new approach to the Descartes work’s translation. [In Ukrainian]. Sententiae, 14-15(1-2), 172-209.
Laporte, J. (2000). Le Rationalisme de Descartes. Paris: PUF.
Marion, J.-L. (1977). Traduction d’intuitus et utilisation de regard. In R. Descartes, Règles utiles et claires pour la direction de l'esprit en la recherche de la vérité (pp. 295-301). La Haye : Nijhoff.
Leibniz, G. W. (1978). Schreiben Leibnizens in Betreff der Schrift Joh. Eberh. Schweling's zur Verteidigung des Cartesianismus. In G. W. F. Leibniz, Die philosophischen Schriften (Bd. IV, S. 325-332). Hildesheim, & New York: Olms.
Marion, J.-L. (1991). Questions cartésiennes. Méthode et métaphysique. Paris: PUF.
Marion, J.-L. (2000). Sur l'ontologie grise de Descartes : science cartésienne et savoir aristotélicien dans les “Regulae”. Paris: Vrin.
Pascal, B. (1991). De l’esprit géométrique. In B. Pascal, Œeuvres completes (T. III). Paris: Desclée de Brouwer.
Pinchard, B. (1988). De la physique des formes à la métaphysique de l'informe. G. Vico lecteur de Descartes et du Discours de la Méthode. In H. Méchoulan (Ed.), Problématique et réception du Discours de la Méthode et des Essais (pp. 319-333). Paris: Vrin.
Pons, A. (2005). Introduction. In G. Vico, La méthode des études de notre temps. Retrieved October 19, 2009, from Réseau Intelligence de la Complexité website: www.mcxapc.org/docs/conseilscient/0511vico_pons.pdf
Rodis-Lewis, G. (1950). L'individualité selon Descartes. Paris: Vrin.
Rodis-Lewis, G. (1971). L'Oeuvre de Descartes (Vol. II). Paris: Vrin.
Vico, G. (1709). De nostri temporis studiorum ratione. Napoli: Mosca.
Vico, G. (1710). De antiquissima italorum sapientia, ex Linguae Latinae Originibus eruenda. Napoli: Mosca.
Vico, G. (1730). De' Principj d'una scienza nuova d' intorno al comune natura delle nazioni. Napoli: Mosca.
Vico, G. (1744). Principi di Scienza nuova di Giambattista Vico d'intorno alla comune natura delle Nazioni. In questa Terza Impressione dal medesimo autore in gran numero di luoghi Corretta, Schiarita e notabilmente Accresciuta. Napoli: Stamperia Muziana.
Vico, G. (1992). Epistole, con aggiunte le epistole dei suoi corrispondenti. Napoli: Morano.
Armogathe, J.-R., & Marion, J.-L. (1976). Index des “Regulae ad directionem ingenii” de René Descartes. Roma: dell'Ateneo.
Arnault, A., & Nicole, P. (1981). La logique ou l'Art de penser. Paris: Vrin.
Chaix-Ruy, J. (1979). La formation de la pensée philosophique de G.-B. Vico. New York: Arno Press.
Descartes, R. (1989). Rules for the Direction of the Mind. [In Russian]. In R. Descartes, Works in 2 vol. (Vol. 2, pp. 77-153). Moscow: Mysl.
Descartes, R. (1996). Œuvres in 11 vol. (Ch. Adam, & P. Tannery, Eds.). Paris: Vrin.
Descartes, R. (2000). Discurso del metodo. Retrieved October 27, 2009, from Presencias de Música website: http://presencias.net/indpdm.html?http://presencias.net/invest/ht3017a.html
Descartes, R. (2007). Specimina philosophiae. Introduction and critical edition (C. Vermeulen, Ed.). Utrecht: Zeno Institute for Philosophy.
Descartes, R. (2007, May 28). Discorso sul metodo. Retrieved October 23, 2009, from IntraText website: http://www.intratext.com/ixt/ITA2247/
Girard, P. (2002). Vico. In J.-P. Zarader, D. Kambouchner (Eds.), Vocabulaire des philosophes. II. Philosophie classique et moderne (XVIIe–XVIIIe siècle). (pp. 437-486). Paris: Ellipses.
Huet, P.-D. (1723). Huetiana, ou pensées diverses de M. Huet, évêque d’Avranches. Amsterdam: Hermant Uytwerf.
Khoma, O. (2006). About necessity of new approach to the Descartes work’s translation. [In Ukrainian]. Sententiae, 14-15(1-2), 172-209.
Laporte, J. (2000). Le Rationalisme de Descartes. Paris: PUF.
Marion, J.-L. (1977). Traduction d’intuitus et utilisation de regard. In R. Descartes, Règles utiles et claires pour la direction de l'esprit en la recherche de la vérité (pp. 295-301). La Haye : Nijhoff.
Leibniz, G. W. (1978). Schreiben Leibnizens in Betreff der Schrift Joh. Eberh. Schweling's zur Verteidigung des Cartesianismus. In G. W. F. Leibniz, Die philosophischen Schriften (Bd. IV, S. 325-332). Hildesheim, & New York: Olms.
Marion, J.-L. (1991). Questions cartésiennes. Méthode et métaphysique. Paris: PUF.
Marion, J.-L. (2000). Sur l'ontologie grise de Descartes : science cartésienne et savoir aristotélicien dans les “Regulae”. Paris: Vrin.
Pascal, B. (1991). De l’esprit géométrique. In B. Pascal, Œeuvres completes (T. III). Paris: Desclée de Brouwer.
Pinchard, B. (1988). De la physique des formes à la métaphysique de l'informe. G. Vico lecteur de Descartes et du Discours de la Méthode. In H. Méchoulan (Ed.), Problématique et réception du Discours de la Méthode et des Essais (pp. 319-333). Paris: Vrin.
Pons, A. (2005). Introduction. In G. Vico, La méthode des études de notre temps. Retrieved October 19, 2009, from Réseau Intelligence de la Complexité website: www.mcxapc.org/docs/conseilscient/0511vico_pons.pdf
Rodis-Lewis, G. (1950). L'individualité selon Descartes. Paris: Vrin.
Rodis-Lewis, G. (1971). L'Oeuvre de Descartes (Vol. II). Paris: Vrin.
Vico, G. (1709). De nostri temporis studiorum ratione. Napoli: Mosca.
Vico, G. (1710). De antiquissima italorum sapientia, ex Linguae Latinae Originibus eruenda. Napoli: Mosca.
Vico, G. (1730). De' Principj d'una scienza nuova d' intorno al comune natura delle nazioni. Napoli: Mosca.
Vico, G. (1744). Principi di Scienza nuova di Giambattista Vico d'intorno alla comune natura delle Nazioni. In questa Terza Impressione dal medesimo autore in gran numero di luoghi Corretta, Schiarita e notabilmente Accresciuta. Napoli: Stamperia Muziana.
Vico, G. (1992). Epistole, con aggiunte le epistole dei suoi corrispondenti. Napoli: Morano.
##submission.downloads##
-
PDF
Завантажень PDF: 553
Переглядів анотації: 822
Опубліковано
2010-06-16
Як цитувати
Khoma, O. (2010). INGENIUM І ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД ДЕКАРТА. Sententiae, 22(1), 192–207. https://doi.org/10.22240/sent22.01.192
Номер
Розділ
СТАТТІ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, згодні з такими умовами:
- Автори зберігають авторське право і надають журналу право першої публікації.
- Автори можуть укладати окремі, додаткові договірні угоди з неексклюзивного поширення опублікованої журналом версії статті (наприклад, розмістити її в інститутському репозиторії або опублікувати її в книзі), з визнанням її первісної публікації в цьому журналі.
- Авторам дозволяється і рекомендується розміщувати їхню роботу в Інтернеті (наприклад, в інституційних сховищах або на їхньому сайті) до і під час процесу подання, бо це може привести до продуктивних обмінів, а також скорішого і ширшого цитування опублікованих робіт (див. вплив відкритого доступу).
.jpg){kind=logo}
.png){kind=logo}
