МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ У ТВОРАХ СВ. МАКСИМА СПОВІДНИКА

Анотація

Автор доводить неадекватність попередніх досліджень богословської системи Максима Сповідника, що приділяли мало уваги оригінальності трансформації вчення отців-каппадокійців, здійсненої цим мислителем. У статті показано, що Максим випередив свою епоху, здійснивши онтологічне перетлумачення попередньої патристичної традиції. Оригінальна версія християнського платонізму, створена Максимом Сповідником, вимагає нових досліджень, особливо – порівняння з античними філософами.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Месяц С.В. Трансформация античного понимания Абсолюта в христианском богословии IV века // Космос и душа. Учения о вселенной и человеке в Античности и в Средние века / общ. ред. П.П. Гайденко, В.В. Петров. – М.: Прогресс-Традиция, 2005. – С. 823–858.

Нестерова О.Е. Allegoria pro typologia. Ориген и судьба иносказательных методов интерпре-тации Священного Писания в раннепатристическую эпоху. – М.: ИМЛИ РАН, 2006. – 304 с.

Светлов Р.В. Дамаский Диадох как представитель афинской школы неоплатонизма // Дамаский Диадох. О первых началах/ Пер. с древнегреч. Л. Ю. Лукомского; Подгото-вка Л.Ю. Лукомского, Р.В. Светлова. – СПб.: РГХИ, 2000. – С. 755–828.

Чорноморець Ю.П. Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схола-рія. – К.: Дух і літера, 2010. – 568 с.

Corsini, E. (1962). Il trattato «De Divinis Nominibus» dello pseudo-Dionigi e i commenti neoplatonici al Parmenidi. Torino: G. Giappichelli.

 Geanakoplos, D. J. (1969). Some Aspects of the Influence of Byzantine Maximus the Confessor on the Theology of East and West. Church History, 38(2), 150-163.

 Gersh, S. (1978). From Jamblichus to Eriugena. An Investigation of the Prehistory and Evolution of the Pseudo-Dionysian Tradition. Leiden: Brill.

 Jones, J. D. (2005). An Absolutely Simple God? Frameworks for Reading Pseudo-Dionisius Areopagite. Thomist, 69(3), 371-406.

 Karayannis, V. (1993). Maxime le Confesseur. Essence et énérgies de Dieu. Paris: Beauchesne.

 Larchet, J.-C. (1996). La divinisation de l'homme selon saint Maxime le Confesseur. Paris: Cerf.

 Mueller-Jourdan, P. (2005). Typologies spatio-temporelle de l’Ecclesia byzantine. La Mystagogie de Maxime le Confesseur dans la culture philosophique de l’Antiquité tardive. Leiden, & Boston: Brill.

 Pelikan, J. (1982). The place of Maximus the Confessor in the history of christian thought. In F. Heinzer, & Ch. Schoenborn (Eds.), Maximus Confessor. Actes du Symposium sur Maxime le Confesseur, Fribour 2-5-Septembre, 1980 (pp. 387-402). Fribourg, Suisse: Editions Universitaire.

 Places, E. (1982). Maxime le Confesseur et Dialoge de Photicé. In F. Heinzer, & Ch. Schoenborn (Eds.), Maximus Confessor: actes du Symposium sur Maxime le Confesseur, Fribourg, 2-5 septembre, 1980 (pp. 29-35). Fribourg, Suisse: Editions Universitaire.

 Rappe, S. (1964). Scepticism in the Sixth Century? Damascius’ Doubts and Solutions Conserning First Principies. The Journal of the History of Philosophy, 92, 330-357.

 Rappe, S. (2000). Reading Neoplatonism. Non-discursive Thinking in the Texts of Plotinus, Proclus and Damascius. Cambridge: Cambridge UP.

 Rorem, P. E., & Lamoreaux, J. (1998). John of Scythopolis and the Dionsysian Corpus: Annotating the Areopagite. Oxford: Oxford UP.

 Sherwood, P. (1955). The Earlier Ambigua of Maximus the Confessor and His Refutation of Origenism. Roma: Orbis Catholicus, & Herder.

 Thunberg, L. (1995). Microcosm and Mediator. The Theological Antropology of Maximus the Confessor. Chicago: Open Court.

 Tollefsen, T. T. (2008). The Christocentric Cosmology of St Maximus the Confessor. Oxford: Oxford UP.