Уявна зустріч при вході до храму Аполлона в Дельфах: самопізнання і самолюбність у Йогана Ґеорґа Гамана і Григорія Сковороди. Порівняльний аналіз
DOI:
https://doi.org/10.22240/sent37.01.047Ключові слова:
Йоган Ґеорґ Гаман, Григорій Сковорода, самопізнання, самолюбство, Сократівське незнання, міф про Наркіса, Ісус Христос, обожнення, Франц фон Баадер, Прокл, модерний суб’єктивізмАнотація
У статті спочатку простежується здійснюваний Йоганом Ґеорґом Гаманом шлях самопізнання і самолюбності як шлях сократівського незнання. При цьому наголошується на розумінні Гаманом останнього як найвищої форми пізнання. Далі обґрунтовується думка про те, що Гаман розглядав Сократа як предтечу Христа, а сократівське незнання – як шлях до обожнення. Потому аналізується Сковородинівське бачення шляху самопізнання й самолюбові. При цьому звертається увага на інтерпретацію Сковородою Овідієвого міфа про Наркіса й Біблії. Що стосується образа Наркіса, то тут Сковорода розрізняє три аспекти у трактувані цього образу: (1) єгипетський Наркіс; (2) єврейський Наркіс; (3) християнський Наркіс, тобто Ісус Христос. Спираючись на ці три аспекти й відповідні висловлювання з Біблії, він описує шлях поступового сходження людини до Бога й набуття нею стану обожнення. Наприкінці акцентується увага на основоположних подібностях концепцій Гамана й Сковороди і окреслюється значення ідеї самопізнання в перспективі, а саме у філософії Франца фон Баадера й у його критиці новітнього суб’єктивізму.
Посилання
Baader, F. von. (1963). Sämtliche Werke. Neudr. d. Ausg. Leipzig (Vol. 1-16). (F. Hoffmann et al., Eds.). Aalen : Scientia-Verl.
Berning, V. (2007). Die Idee der Person in der Philosophie. Paderborn: Schöningh.
Creuzer, F. (Ed.). (1822). Initia Philosophiae ac Theologiae ex Platonis Fontibus ducta sive Procli Diadochi et Olympiodori in Platonis Alcibiadem Commentarii (Pars III). Frankfurt am Main: in Officina Broenneriana.
Dölger, F. J. (1929). Sonne und Sonnenstrahl in der Logostheologie des christlichen Altertums. In F. J. Dölger, Antike und Christentum (Vol. 1). Münster: Aschendorff.
Dölger, F. J. (1971). Die Sonne der Gerechtigkeit. Münster: Aschendorff.
Erdmann-Pandžič, E. von. (2005). Unähnliche Ähnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophem Hryhorij Skovoroda (1722-1794). Köln: Böhlau.
Ferrari, J. (1977). La pensée musulmane et l’Orient dans l’œuvre de Hamann. In S. H. Nasr (Ed.), Mélanges offerts à Henry Corbin (pp. 673-680). Tehran: Institute of Islamic Studies, McGill University, Tehran Branch.
Freudenberger, Th. (1935). Augustinus Steucus aus Gubbio, Augustinerchorherr und päpstlicher Bibliothekar (1497-1548) und sein literarisches Lebenswerk. Münster: Aschendorff.
Funke, G. (1990). Cogito ergo sum. Sein und Bewußtsein. In G. Funke, Abdankung oder Bewußt-seinsphilosophie? (pp. 43-66). Bonn: Bouvier.
Hamann, J. G. (1949-1957). Sämtliche Werke, Historisch-kritische Ausgabe (Vol. 1-6). (J. Nadler, Hrsg.). Wien: Herder.
Hamann, J. G. (1955-1979). Briefwechsel (Vol. Bd. 1-7). (W. Ziesemer, & A. Henkel, Eds.). Wiesbaden: Insel.
Hoffmann, F. (1856). Franz von Baader als Begründer der Philosophie der Zukunft, Leipzig: Bethmann.
Lakebrink, B. (1964-65). Hegels Einfluß auf die Religionsphilosophie Franz von Baaders. Philosophisches Jahrbuch der Görres-Gesellschaft, 72(1):120-133.
Markschies. C. (1998). Innerer Mensch. In T. Klauser et al. (Eds.), Reallexikon für Antike und Christentum, (Vol. 18, 266-312). Stuttgart: Hiersemann.
Meier, H.-Ch. (1998). Mystik bei Paulus. Zur Phänomenologie religiöser Erfahrung im Neuen Testament. Tübingen: Francke.
Meier-Oeser, S. (1989). Die Präsenz des Vergessens. Zur Rezeption der Philosophie des Nicolaus Cusans vom 15. bis zum 18. Jahrhundert. Münster: Aschendorff.
Nadler, J. (1949). Johann Georg Hamann. Der Zeuge des Corpus Mysticum, Salzburg: Otto Müller.
Schmitt, Ch. B. (1966). Perennial Philosophy: from Agostino Steuco to Leibniz. Journal of the History of Ideas, 27, 505-532. https://doi.org/10.2307/2708338
Schmitt, Ch. B. (1970). Prisca Theologia e Philosophia Perennis. In G. Tarugi (Ed.), Il Pensiero Italiano del Rinascimento e il tempo nostro. Atti del V Convegno internazionale del Centro di studi umanistici. Montepulciano, Palazzo Tarugi, 8-13 agosto 1968 (pp. 211-236). Florenze: Olschki.
Schweitzer, A. (1930). Die Mystik des Apostels Paulus. Tübingen: Mohr.
Skovoroda, H. (2010). A complete academic collection of works. [In Church Slavonic]. (L. Ushkalov, Ed.). Kharkiv: Maidan; Edmonton, & Toronto: CIUS.
Skovoroda, H. (2013). Ausgewählte Werke. (R. Pietsch, Trans.). München: UFU.
Steinbüchel, T. (1943). Franz von Baaders Descartes-Kritik im Rahmen ihrer Zeit und in ihrer grundsätzlichen Bedeutung. Wissenschaft und Weisheit, 10, 41-60, 103-126.
Steinbüchel, T. (1944). Franz von Baaders Descartes-Kritik im Rahmen ihrer Zeit und in ihrer grundsätzlichen Bedeutung, Wissenschaft und Weisheit, 14, 24-42.
Thomé, H. (2004). Weltanschauung. In J. Ritter et al. (Eds.), Historisches Wörterbuch der Philosophie (Vol. 12, pp. 453-460). Darmstadt: WBG.
Tschižewskij, D. (1974). Skovoroda. Dichter, Denker, Mystiker. München: Fink.
Ushkalov, L. V. (2014). Literature and philosophy: the epoch of Ukrainian Baroque. [In Church Slavonic]. Kharkiv: Maidan.
Ushkalov, L. V. (2016). From the history of Ukrainian mysticism: Skovoroda and Gamalia. [In Ukrainian]. In L. V. Ushkalov, Ukraine and Europe: Essays on the history of literature and philosophy. [In Ukrainian]. Kharkiv: Maidan.
Wachter, J. G. (1752). Naturae & Scripturae Concordia. Commentatio de literis ac numeris primaeuis aliisque rebus memorabilibus cum ortu literarum coniunctis. Lipsiae: apud Viduam Gabriel; Hafniae: Christiani Rothe.
Walraff, M. (2001). Christus Verus Sol - Sonnenverehrung und Christentum in der Spätantike. Münster: Aschendorff.
Wikenhauser, A. (1956). Christusmystik des Apostels Paulus. Freiburg i. Br.: Herder.
##submission.downloads##
-
PDF
Завантажень PDF: 539
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, згодні з такими умовами:
- Автори зберігають авторське право і надають журналу право першої публікації.
- Автори можуть укладати окремі, додаткові договірні угоди з неексклюзивного поширення опублікованої журналом версії статті (наприклад, розмістити її в інститутському репозиторії або опублікувати її в книзі), з визнанням її первісної публікації в цьому журналі.
- Авторам дозволяється і рекомендується розміщувати їхню роботу в Інтернеті (наприклад, в інституційних сховищах або на їхньому сайті) до і під час процесу подання, бо це може привести до продуктивних обмінів, а також скорішого і ширшого цитування опублікованих робіт (див. вплив відкритого доступу).