Конциліаторика й еклектика: філософія на шляху до поняття відкритої системи

Sergiy Secundant

doi:10.22240/sent36.01.031

Автор(и)

Sergiy Secundant Одеський національний університет ім. І. Мечнікова http://orcid.org/0000-0001-6724-4956

DOI:

https://doi.org/10.22240/sent36.01.031

Ключові слова:

синкретизм, конциліаторика, еклектика, відкрита система, філософія Нового часу, методологія

Анотація

Панівна нині історико-філософська традиція, що сягає корінням геґелівської школи, зазвичай змішувала конциліаторику й еклектику, розглядаючи еклектиків як головних опонентів систематиків (Х. Вольфа та його послідовників). Унаслідок редукції еклектики до синкретизму, Геґель і його школа надали негативний сенс модному в ХVІІ-ХVІІІ ст. термінові «еклектика», повністю заперечуючи будь-яке його прогресивне значення. На противагу цьому, автор обґрунтовує необхідність розмежувати еклектику, синкретизм і конциліаторику, а також показує справжню революційність першої, зокрема її роль у формуванні філософського поняття системи.

Автор доводить, що синкретизм, конциліаторика й еклектика є філософськими методологічними течіями, які складають альтернативу лише спробам апріорної побудови систем (Б. Кекерман, К. Тимплер, Х. Вольф). Попри спільний вихідний пункт філософування (погляди філософів), а також спільну мету (прагнення звести множинність точок зору до єдності), ці течії не мають згоди стосовно способу досягнення зазначеної мети. У статті показано, що лише синкретизм некритично приєднує одні погляди до інших. Натомість конциліаторика намагається критично оцінювати й узгоджувати ці погляди, а еклектика – відбирати з них найкраще, спираючись на досвід і міркування. Автор вважає абсолютно неприпустимим розглядати конциліаторику як різновид еклектики. Конциліаторика орієнтована не на істину, а на єдність поглядів. Її гносеологічні й методологічні засади є невизначеними. Еклектика, навпаки, базується на цілком визначених гносеологічних принципах і розгортає свою методологічну програму, орієнтовану на приріст знання. Пізнання тут постає вже як колективний, діалогічний процес, що історично розвивається, поступово наближаючись до істини.

Біографія автора

Sergiy Secundant, Одеський національний університет ім. І. Мечнікова

д. філос. н., доцент кафедри філософії та основ загальногуманітарного знання

Посилання

Albrecht, M. (1994). Eklektik. Eine Begriffsgeschichte mit Hinweisen auf die Philosophie und Wis-senschaftsgeschichte. Stuttgart-Bad Canstatt: Fromman-Holzboog.

Beck, L. W. (1997). Early German Philosophy: Kant and His Predecessors. Harvard: Harvard UP.

Brucker, J. (1735). Kurtze Fragen aus der philosophischen Historie, vom Christi Geburt bis auf unseren Zeiten (T. 6). Ulm: Bartholomäi.

Brucker, J. (1742). Historia critica philosophiae (T. 2). Lipsiae: Breitkopf.

Brucker, J. (1743). Historia critica philosophiae (T. 4.1). Lipsiae: Breitkopf.

Erwards, M. (2013). Time and Science of the Soul in the Early Modern Philosophy. Leiden, & Boston: Brill. https://doi.org/10.1163/9789004232334

Freudenthal, J. (1879). Goclenius, Rudolf. In R. F. von Liliencron (Hrsg.), Allgemeine deutsche Bibliographie (Bd. 9, S. 308-312). Leipzig: Duncker & Humblot.

Gantet, C. (2010). Der Traum in der Frühen Neuzeit. Ansätze zu einer Kulturellen Wissenschafts-geschichte. Berlin, & New York: De Gruyter.

Gocklenius, R. (1609). Conciliator philosophicus. Cassellis: Mauritiana.

Gocklenius, R. (1615). Lexicon Philosophicum graecum. Marchioburgi: Rudolphi Hutwelckeri, Petri Musculi.

Hoefler, J. J., & Baier, J. D. (1742). Conciliatorum et eclecticorum diversam philosophandi rationem. Altdorf: Meyerus.

Hotson, H. (2007). Commonplace Learning. Ramism and its German Ramifications 1543-1630. Oxford: Oxford UP.

Janke, W. (1977). Historische Dialektik: Destruktion dialektischer Grundformen von Kant bis Marx. Berlin, & New York: De Gruyter. https://doi.org/10.1515/9783110860467

Mercer, Ch. (2002). Platonism and the Philosophical Humanism on the Continent. In S. Nadler (Ed.), A Companion to Early Modern Philosophy. Oxford: Blackwell Publishers.

Mercer, Ch. (2004a). Leibniz's metaphysics: its Origins and Development. Cambridge: Cambridge UP.

Mercer, Ch. (2004b). Leibniz and his Master: The Correspondents with Jakob Thomasius. In Lodge, P. (Ed.), Leibniz and his Correspondents (pp. 10-46). Cambridge: Cambridge UP.

Mesterton, C. (1750). Specimen academicum De Syncretismo pholosophico. Aboae: Joh. Kaempe.

Micraelius, J. (1653). Lexicon philosophicum terminorum philosophis usitatorum ordine alpha-bethico sic digestorum, ut inde facile liceat cognosse. Jena: Mamphrasius.

Morhof, D. G. (1732). Polyhistor literarius, philosophicus et practicus (T. 2). Lubeckae: Petri Boeckmani.

Novak, L. (2014). Suárez's Metaphysics in its Historical and Systematic Context. Berlin: De Gruy-ter.

Petersen, P. (1921). Geschichte der Aristotelischen Philosophie im protestantischen Deutschland. Leipzig: Meiner.

Schmidt-Biggemann, W. (1983). Topica universalis. Eine Modelgeschichte humanistischer und barocker Wissenschaft. Hamburg: Meiner.

Sturm, J. Ch. (1676). Collegium experimentale, sive Curiosi… Pars. I. Norimbergae: Endter.

Sturm, J. Ch. (1679). De philosophia Sectaria et Electiva Dissertatio Academica. Altdorfi: H. Meyer.

Sturm, J. Ch. (1686). Philosophia eclectica, h.e. Exercitationes Academicae. Altdorfi: J.H. Schönnerstädt.

Sturm, J. Ch. (1687). Physicae conciliatricis per generalem pariter ac specialem partem conami-na succinctis aphorismis adumbrata. Nürnberg: Wolfgang Mauritio.

Tomasoni, F. (2009). Christian Thomasius: Geist und kulturelle Identität an der Schwelle zur eu-ropäischen Aufklärung. Münster: Waxmann.

Walch, J. G. (1726). Philosophisches Lexicon (1. Teil). Leipzig: Gleditschens.

Walch, J. G. (1775). Philosophisches Lexicon (2. Teil). Leipzig: Gleditschens.

Wund, M. (1992). Die deutsche Schulmetaphysik des 17. Jahrhunderts. Hildesheim, Zürich, & New York: Georg Olms.