Жало Ніцше: Чого можна навчитися зі своєрідної історії впливу Ніцше

Райнер Адольфі

doi:10.31649/sent43.03.008

Автор(и)

Райнер Адольфі Державний технічний університет Берліна (ФРН) https://orcid.org/0000-0002-6018-1419

DOI:

https://doi.org/10.31649/sent43.03.008

Ключові слова:

Самокритика модерну, Ніцше, історія впливу, справжнє ніцшеанство, інша раціональність, реіндивідуалізація соціальності

Анотація

У праці показано, що означає Ніцше як феномен часу і як з історії його впливу можна отримати уявлення про його можливе значення для сьогодення (включно з можливими небезпеками). До філософії Ніцше зверталися дуже різні прагнення зрозуміти епоху й піддати критиці суспільну ментальність, і то в дуже різних специфічних констеляціях. На початку ХХ століття виникло (і відтоді неодноразово в кризових ситуаціях продовжило виникати) тяжіння до тотального ототожнення; натомість сьогодні Ніцше зазвичай сприймається як плодовитий тип мислення, який може бути відносно незалежним від схвалення всіх його тез і суджень. Ніцше є взірцем самокритики модерну і трансформації (але не зречення) раціональності. Показано кілька фактичних вимірів цієї критики, а також те, як культура, мораль, науки і, зокрема, соціальні реалії вже сьогодні стали настільки «ніцшеанськими», що сама історія успіху думки Ніцше може приховувати багато аспектів, якщо вона обмежується лише культурною чи інтелектуальною критикою і не інтегрує інші теорії. Ніцше не повинен залишатися ізольованим феноменом.

Біографія автора

Райнер Адольфі, Державний технічний університет Берліна (ФРН)

доктор філософії, професор філософії

Посилання

Adolphi, R. (2006). Gemeinschafts-Pathos und individualistische Fluchten: Der ›Geist der Nietzsche-Zeit‹ und seine Kritik bei Helmuth Plessner. In M. Kunicki & M. Kopij (Hrgs.), Nietzsche und Schopenhauer: Rezeptionsphänomene der Wendezeiten (S. 47-80). Leipzig: Leipziger Universitätsverlag.

Aschheim, S. E. (1992). The Nietzsche legacy in Germany: 1890-1990. Berkeley: University of California Press.

Becker, H. J. (1983). Die frühe Nietzsche-Rezeption in Japan (1893-1903): Ein Beitrag zur Individualismusproblematik im Modernisierungsprozeß. Wiesbaden: Harrassowitz.

Benjamin, W. (1935). Paris, die Hauptstadt des XIX. Jahrhunderts. In W. Benjamin, Gesammelte Schriften (V. 1, S. 45-59). Frankfurt a.M.: Suhrkamp.

Berg, L. (1897). Der Übermensch in der modernen Litteratur: Ein Kapitel zur Geistesgeschichte des 19. Jahrhunderts. Paris, Leipzig, & München: Langen.

Brandes, G. (1889). Aristokratisk radikalisme: en afhandling om Friedrich Nietzsche. Tilskueren, 6, 565-613.

Brusotti, M. (2005). »Il mio scopo è una ›trasvalutazione dei valori‹«: Wittgenstein e Nietzsche. Rivista di estetica, 45, 147-164.

Fischer, K. R. (1982). Nietzsche und der Wiener Kreis. Grazer philosophische Studien, 16-17, 255-269. https://doi.org/10.5840/gps198216/1749

Fleischmann, E. (1964). De Weber à Nietzsche. Archives européenes de sociologie, 5, 190-238. https://doi.org/10.1017/S0003975600001004

Foucault, M. (1971). Nietzsche, la généalogie, l’histoire. In S. Bachelard, G. Canguilhem et al. (Eds.), Hommage à Jean Hyppolite (pp. 145-172). Paris: PUF.

Habermas, J. (1985). Der philosophische Diskurs der Moderne. Frankfurt a.M.: Suhrkamp.

Hartmann, E. v. (1869). Philosophie des Unbewussten: Versuch einer Weltanschauung. Berlin: Duncker.

Hegel, G. W. F. (1821). Grundlinien der Philosophie des Rechts. Berlin: Nicolaische Buchhandlung.

Heidegger, M. (1961). Nietzsche. Pfullingen: Neske.

Jünger, E. (1932). Der Arbeiter: Herrschaft und Gestalt. Hamburg: Hanseatische Verlagsanstalt.

Kaufmann, S., & Sommer, A. (Hrgs.). (2018). Nietzsche und die Konservative Revolution. Berlin: de Gruyter. https://doi.org/10.1515/9783110588118

Kaufmann, W. (1950). Nietzsche: Philosopher, Psychologist, Antichrist. Princeton: Princeton UP.

Kopij, M. (2005). Friedrich Nietzsche w literaturze i publicystyce polskiej lat 1883-1918. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie.

Kopij, M. (2006). Antizipationen des Arbeiters: Nietzsche - Brzozowski - Jünger. In M. Kunicki & M. Kopij (Hrgs.), Nietzsche und Schopenhauer: Rezeptionsphänomene der Wendezeiten (S. 139-158). Leipzig: Leipziger Universitätsverlag.

Löwith, K. (1941). Von Hegel zu Nietzsche: Der revolutionäre Bruch im Denken des 19. Jahrhunderts. Zürich, & New York: Europa Verlag.

Mann, H. (1896). Zum Verständnisse Nietzsches. Das Zwanzigste Jahrhundert, 6(9), 245-251.

Miething, D. (2016). Anarchistische Deutungen der Philosophie Friedrich Nietzsches: Deutschland, Großbritannien, USA (1890-1947). Baden-Baden: Nomos. https://doi.org/10.5771/9783845280127

Nietzsche, F. (1980). Sämtliche Werke. Kritische Studienausgabe. München, & New York: dtv.

Plessner, H. (1924). Grenzen der Gemeinschaft. Eine Kritik des sozialen Radikalismus. Bonn: Cohen.

Reckermann, A. (2003). Lesarten der Philosophie Nietzsches: Ihre Rezeption in Frankreich, Italien und der angelsächsischen Welt 1960-2000. Berlin, & New York: de Gruyter. https://doi.org/10.1515/9783110204735

Ruin, H., & Santini, C. (Hrgs.). (2025). Kämpfe um Nietzsche: Nietzsche als Protagonist der europäischen und globalen Kultur bis zur ersten Nachkriegszeit. Berlin, & Boston: de Gruyter.

Scheler, M. (1915). Abhandlungen und Aufsätze (Bd. 1). Leipzig: Verlag der Weissen Bücher.

Simmel, G. (1907). Schopenhauer und Nietzsche. Leipzig: Duncker & Humblot.

Spengler, O. (1931). Der Mensch und die Technik: Beitrag zu einer Philosophie des Lebens. München: Beck.

Strauß, D. F. (1835-1836). Das Leben Jesu, kritisch bearbeitet (Vols. 1-2). Tübingen: Osiander.

Tönnies, F. (1897). Der Nietzsche-Kultus: Eine Kritik. Leipzig: Reisland.

Vaihinger, H. (1911). Die Philosophie des Als Ob: System der theoretischen, praktischen und religiösen Fiktionen der Menschheit auf Grund eines idealistischen Positivismus. Berlin: Reuther & Reichard.